Що перешкоджає дітям вирости лідерами?

снує дуже широкий спектр як ефективних, так і неефективних виховних стратегій. Треба розуміти, що вся мудрість і любов у світі не завжди допомагають нам виховувати дітей так, щоб вони успішно дорослішали, знаходили незалежність і ставали лідерами за наявності відповідного потенціалу. Однак важливо дізнатись якомога більше про те, чому ми не можемо подужати виховання дітей – пестимо та шкодимо їм – не дозволяємо стати тими лідерами, якими їм судилось бути від народження.

Провідні фахівці у сфері лідерства відзначають сім основних виховних помилок, які перешкоджають дітям ставати лідерами – як власного життя, так і величезних підприємств.

1. Ми не дозволяємо нашим дітям ризикувати

Ми живемо у світі, який на кожному кроці попереджає нас про небезпеку. Таке упередження, як «безпека насамперед», підсилює наш страх утратити дітей, тому ми робимо все від нас залежне, щоб захистити їх. Це, урешті-решт, наш обов'язок, але так ми, на жаль, ізолюємо їх від здорових проявів ризикованої поведінки, що в результаті має на них негативний вплив. Психологи виявили, що коли дитина не гуляє на вулиці й ніколи не збиває коліна, у дорослому віці в неї часто розвиваються фобії. Діти повинні падати, щоб дізнатися, що це нормально; підліткам необхідно іноді розривати відносини із хлопцем або дівчиною, щоб оцінити емоційну зрілість, яка потрібна для тривалих відносин. Якщо батьки виключають з дитячого життя будь-який ризик, це, швидше за все, призведе до високого рівня зарозумілості й низької самооцінки майбутніх лідерів.

2. Ми занадто швидко приходимо дітям на допомогу

Сьогоднішнє покоління молодих людей не розвиває деяких життєвих навичок, якими володіли діти тридцять років тому, бо сучасні дорослі постійно втручаються в життя своїх дітей і вирішують проблеми замість них. Коли ми занадто швидко приходимо їм на допомогу і зловживаємо своєю батьківською «підтримкою», то позбавляємо своїх дітей здатності самостійно справлятись з труднощами й розв'язувати свої власні проблеми. Це недалекоглядне виховання, воно взагалі не розвиває лідерські якості дитини – її здатність справлятись без сторонньої допомоги. Рано чи пізно, діти звикають до того, що їх постійно хтось рятує: «Якщо я не впораюсь або не досягну мети, батьки згладять цю ситуацію й допоможуть мені уникнути будь-яких наслідків мого вчинку». Хоча насправді це взагалі не схоже на те, як улаштований світ, отже, позбавляє наших дітей можливості стати компетентними дорослими людьми.

3. Ми занадто захоплюємось нашими дітьми

Рух за розвиток самооцінки дітей почався досить давно, але прижився в нашій шкільній системі в 1980-х роках. Відвідайте дитячі змагання, і ви побачите, що, виявляється, перемагають усі. Менталітет типу «Кожен гідний перемоги/кубка/призу» примушує наших дітей відчувати себе особливими, але сучасні дослідження доводять, що такий підхід призводить до непередбачених наслідків. Діти в кінцевому результаті помічають, що лише мама й тато думають, що вони «класні», а більше ніхто. Вони починають сумніватись в об'єктивності своїх батьків; так, у даний момент вони відчувають себе чудово, але це ж не відповідає реальності. Коли ми занадто захоплюємося своїми дітьми й ігноруємо їх погану поведінку, вони, врешті-решт, учаться шахраювати, перебільшувати, брехати й уникати складної реальності. Вони просто виявляються не привченими сміливо дивитись в обличчя труднощам.

4. Ми дозволяємо почуттю провини заважати розвитку лідерських якостей

Ваша дитина не повинна любити вас щохвилини. Ваші діти можуть упоратись зрозчаруванням, але вони не зможуть упоратись з тим, що ви постійно балуєте їх. Тому кажіть їм «ні» або «не зараз», і нехай вони поборються за те, що насправді цінують, і за те, що їм дійсно необхідно. Батьки, як правило, дають дітям те, що вони хочуть в якості винагороди, особливо коли в сім'ї є кілька дітей. Коли одна дитина робить щось позитивне, ми вважаємо, що хвалити й нагороджувати одну її несправедливо. Але це неправильний підхід, оскільки він не дає можливості пояснити дітям, що успіх людини залежить від її власних зусиль, хороших учинків і добрих справ. Будьте обережні, не привчайте дітей до походів у магазин іграшок за кожну хорошу оцінку. Якщо ваші відносини засновані на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні безумовної любові.

5. Ми не ділимось з дітьми досвідом власних помилок

Енергійні підлітки готові розправити крила назустріч дорослому життю, їм належить пробувати все самим. Ми як дорослі повинні сприяти їм у цьому, але це зовсім не означає, що ми не можемо допомогти їм орієнтуватись на життєвому шляху. Діліться з дітьми помилками, яких ви припустились в їхньому віці, щоб вони навчились робити правильний вибір. (Уникайте розповідати дітям про свої негативні «уроки», пов'язані з палінням, алкоголем, наркотиками й т. п.). Крім того, діти повинні бути готові переживати невдачі й наслідки своїх рішень. Поділіться з ними своїми переживаннями в подібних ситуаціях, спонукальними мотивами своїх дій і засвоєними вами уроками. Ми повинні не лише впливати на наших дітей, ми повинні впливати на них найкращим чином.

6. Ми плутаємо поняття «високий інтелект», «обдарованість» і «зрілість»

Високий інтелект часто використовують в якості запобіжної зрілості дитини, і в результаті батьки вважають, що інтелектуально розвинена дитина готова до дорослого світу. Це не той випадок. Деякі професійні спортсмени та знамениті голлівудські зірки володіють неймовірним талантом, але разом з тим потрапляють у публічні скандали. Той факт, що обдарованість є в одному аспекті життя дитини, не означає, що нею наповнене все її життя. Не існує чарівного «віку відповідальності» або випробуваної інструкції про те, коли дитині необхідно надавати ту чи іншу конкретну свободу, але хороше правило каже, що треба брати до уваги прояви поведінки інших дітей того ж віку. Якщо ви помічаєте, що вони більш самостійні, ніж ваша дитина, отже, ви затримуєте розвиток її незалежності.

7. Ми не практикуємо того, що проповідуємо

Обов'язок батьків полягає в тому, щоби подавати приклад того життя, яким ми хочемо, щоб жили наші діти, допомагати їм у розвитку сильного характеру та ставати надійними людьми,відповідальними за свої слова та вчинки. Як господарі в домі ми іноді лише кажемо прочесність – наша брехня на благо, розкрившись, повільно руйнує дитячий характер. Слідкуйте за своїм навіть найнезначнішим етичним вибором, – тим, який можуть помітити сторонні, оскільки ваші діти також його помітять. Якщо ви, наприклад, не хитруєте, не викручуєтесь, вони будуть знати, що для них це також неприйнятно. Показуйте дітям, що означає самовіддано й радісно віддавати себе іншим людям, беручи участь у благодійних проектах і громадських роботах. Нехай після спілкування з вами люди стають трішки краще, і ваші діти неодмінно звернуть на це увагу, візьмуть до відома й будуть робити те ж саме.

BERRIES

Поради досвідчених педагогів шкіл батькам

У своїй роботі педагогам доводиться мати справу з різними батьками. Безсумнівно, більшість з них роблять серйозну роботу з виховання своїх дітей. Але все-таки є частина батьків, які роблять учителів нещасними. У цій статті пропонуються поради досвідчених педагогів, якими, на їхню думку, повинні керуватись усі батьки без винятку.

Порада 1. Підтримуйте вчителя.

Кожний учитель скаже, що коли батьки проявляють готовність допомагати вчителю й підтримувати його, то разом вони легше справляються з усіма проблемами, які виникають протягом навчального року. Учителі теж люди, іноді вони можуть робити помилки. Однак, незважаючи ні на що, більшість педагогів – це віддані своїй справі професіонали, які присвячують роботі весь свій час. Звісно, не варто думати, що не існує поганих учителів, але більшість з них виключно кваліфіковані працівники.

Якщо у вашої дитини невмілий, непрофесійний учитель, не судіть по ньому про всіх викладачів, які були, є й будуть у житті дитини, краще висловіть свої побоювання із приводу кваліфікації даного педагога директору школи. Якщо ж у вашої дитини чудовий учитель, постарайтесь, щоб він знав про вашу повагу, а також поділіться своєю думкою з адміністрацією школи. Висловіть свою підтримку не тільки вчителю, а й школі в цілому.

Порада 2. Ставайте й залишайтесь залученими в навчальний процес.

Одна з найнеприємніших тенденцій у школах – це зниження рівня участі батьків у навчанні дітей у міру їх дорослішання. Цей факт надзвичайно поширений і викликає стурбованість, адже діти будь-якого віку перебувають у виграшному становищі саме тоді, коли їхні батьки залишаються залученими до процесу навчання. Хоча, дійсно, перші кілька років школи, можливо, і є найважливішими, але наступні роки навчання також дуже значущі по-своєму.

Діти розумні й інтуїтивні. Коли вони бачать, що батьки беруть меншу участь у їхньому процесі навчання, більшість із них слідом за батьками також знижує свій інтерес до набуття знань. Це сумна реальність, але в середніх і старших класах зазвичай на батьківські збори приходять мало батьків. До того ж приходять в основному ті батьки, яким, на думку вчителів, робити це взагалі не обов'язково, проте взаємозв'язок академічного успіху дитини та своєї участі в її освіті вони не піддають сумніву.

Усі батьки повинні знати, що відбувається в повсякденному шкільному житті їхньої дитини. Ось що їм необхідно робити щодня.

• Питати в дитини, як пройшов її шкільний день. Заводити розмову про те, що нового вона дізналась, з ким дружить, що їла на обід і т. п.
• Стежити за тим, щоб у дитини був визначений час на виконання домашнього завдання. Відповідати на всі її запитання та допомагати при необхідності.
• Читати всі записки/зауваження, які пише вчитель. Записи вчителя – це основна форма спілкування між учителем і батьками. Шукайте їх і читайте, щоб залишатись у курсі подій, що відбуваються.
• Негайно зв'язуватись з учителем, якщо є які-небудь побоювання.
• Цінувати освіту вашої дитини та щодня розповідати їй про важливість навчання. Це, мабуть, найбільш цінна допомога батьків у навчанні дітей. Ті діти, які цінують процес навчання й освіту в цілому, частіше домагаються успіху, а ті, хто не цінує, часто зазнають невдачі.

​Порада 3. Не кажіть погано про вчителя у присутності дитини.

Ніщо так не підриває авторитет учителя, як негативні відгуки й погані слова батьків про нього, висловлені у присутності дітей. Бувають моменти, коли ви незадоволені роботою вчителя, але ваша дитина ніколи не повинна про це знати. Це заважає її освіті. Якщо ви усно й категорично висловлюєте неповагу до вчителя, ваша дитина, швидше за все, братиме з вас приклад. Тримайте при собі ваші особисті думки про педагога й діліться ними лише з адміністрацією школи або самим учителем.

Порада 4. Доводьте до кінця свої обіцянки.

Директори шкіл безліч разів зіштовхуються з ситуацією, коли учень порушує дисципліну, після чого в їх кабінет приходять батьки й висловлюють свою цілковиту згоду з учителем і вибачаються за поведінку свого сина чи доньки. Вони обіцяють ужити заходи і покарати дитину вдома, поза школою. Та коли наступного дня вчитель розмовляє з учнем, той каже, що вдома нічого не сталось.

Дітям потрібні режим і дисципліна. Якщо дитина порушує дисципліну, то наслідки повинні бути як у школі, так і вдома. Це показує їй, що батьки та школа – це однодумці, що їй не вдасться уникнути наслідків поганої поведінки. Але якщо ви не маєте наміру доводити до кінця дисциплінарні заходи, то не обіцяйте цього вчителю. Коли ви так робите, то тим самим даєте дитині зрозуміти, що вона може порушити дисципліну, і ніякого покарання за цим не послідує. Доводьте до кінця свої обіцянки.

Порада 5. Не вірте на слово своїй дитині.

Якщо ваша дитина прийшла додому зі школи і сказала, що вчитель кинув у неї коробку із серветками, як ви на це відреагуєте?​

1. Ви відразу вирішите, що дитина каже правду?
2. Ви зателефонуєте директору школи або зустрінетеся з ним і вимагатимете, щоб цього вчителя відсторонили від уроків?
3. Ви агресивно висунете звинувачення вчителю?
4. Ви зателефонуєте вчителю та призначите зустріч з ним, на якій спокійно попросите пояснити, що сталось?

Якщо ви вибрали будь-який пункт, крім четвертого, то ваш вибір – це найгірший вид ляпаса педагогу. Батьки, які беззастережно вірять звинуваченням дитини на адресу дорослої людини, не прояснивши ситуацію, підривають авторитет цієї людини. Хоча цілком імовірно, що дитина каже правду, учителю необхідно дати право пояснити свою позицію без злісних нападок.

Занадто часто у процесі пояснень діти забувають розповісти про найважливіші (ключові) факти. Вони досить хитрі й винахідливі, і якщо є можливість, завдати вчителю неприємність, вони зроблять це. Батьки та вчителі, які відчувають взаєморозуміння та співпрацюють один з одним, виключають можливість різного роду припущень і помилок, тому що дитина знає, що це не зійде їй з рук.

Порада 6. Не виправдовуйте дитину.

Допомагайте педагогам привчати дитину до відповідальності. Якщо ваша дитина скоїла поганий учинок, не виручайте її, постійно виправдовуючись. Іноді бувають поважні причини, але якщо ви постійно виправдовуєте вашу дитину, то нічим не допомагаєте їй. Ви не зможете вибачатись за неї все життя, тому не дозволяйте їй звикати до ваших виправдань.

Якщо дитина не виконала домашню роботу, не треба телефонувати вчителю й казати, що це ваша вина, тому що ви брали її на футбол. Якщо дитина потрапила в неприємності через те, що б'є іншого учня, не виправдовуйте таку поведінку тим, що це просто старший брат навчив меншого нових прийомів. Міцно стійте на позиціях дисципліни разом зі школою й давайте дітям життєві уроки, які не дадуть їм припуститись серйозних помилок в майбутньому.

There is a story about how Albert Einstein was traveling to universities, giving lectures on his famous theory of relativity. One day while on their way to a university,

The driver said:" Dr. Einstein, I've heard that lecture more than 30 times. I have learned it by heart and bet I could give it myself."

"Well, I'll give you the chance," said Einstein,

"They don't know me at the next school, so when we get there I'll put on your cap and you introduce yourself as me and give the lecture." Einstein continued.

At the hall, the driver gave Einstein's lecture so wonderfully that he didn't make any mistakes.

When he finished, he started to leave, but one of the professors stopped him and asked him a question which was very difficult. The aim of the question was not gaining knowledge but embarrassing Einstein.

The driver thought fast.

"The answer to that problem is so simple," he said,

"I'm surprised you have to ask me. In fact, to show you just how simple it is, I'm going to ask my driver to come up here and answer your question."!

Then Einstein stood up and gave an incredible answer to the question of that professor.

Winter Poetry