Thursday 24 December 2015

Лондон напередодні Різдва







Виховання психологічно стійких дітей


Психологічно стійкі діти готові до викликів, які їм щодня приносить життя. Вони здатні ефективно вирішувати проблеми, повноцінно відновлюватись після невдач і компетентно долати труднощі. Допомагаючи дітям формувати психологічну стійкість, ми озброюємо їх умінням для вирішення життєвих проблем – як великих, так і малих.
Психологічно стійкі діти не виявляють грубості, не пригнічують свої емоції. Вони не стають упертими та ставляться до інших людей доброзичливо. Психологічно стійкі діти працюють над своєю гнучкістю, адаптивністю, здатністю швидко відновлювати душевні й фізичні сили та сміливо і впевнено розкривати свій потенціал.
Допомога дитині в розвитку психологічної стійкості вимагає тристороннього підходу: навчання змінювати негативні думки на більш реалістичні, контролювати свої емоції таким чином, щоб вони не контролювали саму дитину, демонструвати приклади ефективної поведінки незалежно від обставин.
Є кілька виховних стратегій, методів дисципліни та навчальних підходів, які можуть допомогти дітям стати сильніше. У цій статті пропонуються десять стратегій допомоги дитині в розвитку психологічної стійкості.
1. Працюйте над формуванням конкретних навичок
Дисципліна повинна полягати не в покаранні, а в навчанні. Розглядайте погану поведінкувашої дитини як можливість навчити її конкретних навичок, таких як вирішення проблем,контроль над спонуканнями й самодисципліна. Вони допоможуть дитині вести себе більш ефективно навіть у тих ситуаціях, коли вона зіштовхується зі спокусою, важкими умовами та складними невдачами.
2. Дозволяйте дитині робити помилки
Дозвольте дитині отримувати важливі життєві уроки, здійснюючи власні помилки. Розкажіть їй, що помилки є частиною процесу навчання, і тому не треба соромитись або відчувати незручність, коли ти зробив щось не так. Коли це безпечно, дайте дитині відчути наслідки її помилок. Порозмовляйте про те, як наступного разу уникнути повторення аналогічної помилки.
3. Запобігайте негативному мисленню
Діти не можуть почувати себе психологічно стійкими, якщо займаються самознищенням, перевантажуються тривожними думками або роблять похмурі прогнози. Учіть дитину вміти приборкувати свої негативні думки, думати більш реалістично й навіть позитивно.Оптимістичний погляд на неминучі життєві труднощі допомагає дітям максимально розкрити свій потенціал.
4. Допомагайте дитині зустрітись зі своїми страхами
Якщо ваша дитина уникає робити те, що вважає страшним, вона ніколи не отримає впевненості у своїй здатності справлятись зі стресом. Якщо вона боїться темряви чи пробувати щось нове, допомагайте їй мужньо долати свої страхи. Коли діти успішно справляються зі своїми страхами, вони здатні з упевненістю виходити за межі своєї зони комфорту та ставати ще сильнішими.
5. Дозволяйте дитині відчувати дискомфорт
Хоча бажання прийти на допомогу дитині в той момент, коли вона зазнає труднощів, цілком природне, порятунок від усіх бід тільки зміцнить її почуття безпорадності. Якщо ваша дитина засмучується з приводу домашньої роботи з математики або щосили намагається вирішити суперечку з другом, дозвольте їй пережити певний дискомфорт і дайте можливість вирішити проблеми самостійно. Діти розвивають психологічну стійкість тоді, коли вчаться справлятись зі своїми емоціями.
6. Зосередьте увагу на формуванні характеру дитини
Для прийняття правильних рішень дітям потрібні стійкі моральні орієнтири. Намагайтесь прищеплювати дитині справжні цінності. Створюйте можливості для життєвих уроків, які будуть систематично підкріплювати значення ваших ціннісних переконань. Наприклад, підкреслюйте важливість чесності та співчуття, а не перемоги за будь-яку ціну. Діти, які розуміють значення моральних цінностей, частіше приймають раціональні рішення – навіть коли інші не згодні з їхніми діями.
7. Зробіть подяку пріоритетом
Подяка – чудові ліки від жалю до себе й інших шкідливих звичок, що заважають дитині стати психологічно стійкою. Допомагайте дитині помічати все позитивне, що є у світі, щоб навіть у найгірші свої дні вона знала, що їй є за що відчувати глибоку вдячність. Подяка може покращити настрій дитини і спонукати її до превентивного вирішення проблем.
8. Утверджуйте особисту відповідальність
Розвиток психологічної стійкості передбачає прийняття особистої відповідальності. Коли дитина робить помилку або погано себе веде, дозволяйте їй пояснювати мотиви своєї поведінки, але не дозволяйте виправдовуватись. Робіть зауваження, якщо вона намагається звинувачувати інших у тому, що вона думає, відчуває або як поводиться.
9. Учіть дитину навичок управління емоціями
Розвиток психологічної стійкості вимагає чіткого усвідомлення дітьми своїх емоцій. Не треба придушувати свої почуття, але необхідно вибирати здорові способи управління ними. Учіть дитину справлятись із неприємними емоціями, такими як гнів, печаль і страх. Коли діти розуміють власні почуття і знають, що робити з ними, вони стають краще підготовленими до вирішення проблем.
10. Демонструйте психологічну стійкість на власному прикладі
Кращий спосіб спонукати дитину до розвитку психологічної стійкості – це демонструвати їй свою власну психологічну стійкість, а не тільки розповідати про неї. Кажіть про свої особисті цілі й показуйте дитині, що ви вживаєте заходи, щоби ставати сильніше. Зробіть самовдосконалення та психологічну стійкість життєвим пріоритетом, уникайте дій і вчинків, яких не дозволяють собі психологічно стійкі батьки.

Олег Дерев’янко: нам потрібна Нова Школа Автор: Олег Дерев’янко, заступник міністра освіти.

Сьогодні було презентовано проект "Україна у глобальних рейтингах". Коментуючи місце України в глобальних рейтингах з освіти та інновацій Sergey Koshman (Aspen Institute Kyiv) дуже влучно розставив акценти - http://www.pravda.com.ua/news/2015/12/22/7093345/.

Треба переходити від "вічно величезного потенціалу" до його реалізації!
Цілком підтримую цю думку. Нам потрібні більш сміливі дії по всіх напрямках реформування освіти і науки і на всіх рівнях — законодавчому, урядовому, рівні місцевого самоврядування, громадянського суспільства і експертних середовищ, конкретних інституцій і закладів освіти.
А для цього треба перестати боятися, що щось піде не так. На жаль, більшість із нас сьогодні є продуктами системи освіти і традицій виховання в сім'ї, які побудовані на фетишизації академічної та традиційної соціальної успішності і, як наслідок, страху перед помилками (не те зробив, не так сказав, не правильно відповів тощо). Саме цей страх у поєднанні з іншими ірраціональними страхами є головними бар'єрами на шляху розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Давайте більше помічати успіхів і досягнень одне одного, радіти цим успіхам і досягненням, давайте концентруватися на розповсюдженні кращих практик, і більш толерантно відноситись до помилок, якщо ці помилки є результатом справжнього творчого пошуку з метою зробити себе і світ навколо себе кращим.
І давайте, нарешті, повернемось обличчям до потреб школи і вчителя, давайте всі разом допожемо їм стати сучасними. Нам потрібна Нова Школа! Школа з новою матеріальною базою, новими програмами і методами навчання, новою якістю управління, новими вчителями (не обов'язково це мають бути нові люди, але це точно мають бути люди, які хочуть і вміють вчити не лише знанням, а й навичкам, які потрібні у XXI столітті).
Це надзвичайно масштабне завдання. Його успішне вирішення можливе лише завдяки об'єднанню зусиль всіх — МОН, всього Уряду, ВР і кожного депутата, Президента і його адміністрації, місцевого самоврядування, громадянського суспільства, експертів, бізнесу, лідерів думок, активної молоді і всіх небайдужих громадян. МОН відкрите до співпраці. В структурі МОН є новий Інститут модернізації змісту освіти, який готовий впроваджувати освітні інновації, допомагати розповсюдженню кращих практик по всій системі освіти. Долучайтесь і запрошуйте долучатись інших.
Кожен, кому небайдуже майбутнє України, має робити сьогодні щось для створення сучасної української школи, як кожен, кому небайдужа доля країни, намагався зробити щось для Революції Гідності і для зрушення з місця ситуації зі створенням нової армії. Президент Порошенко, відкриваючи кілька місяців тому Нацраду реформ, яка була присвячена реформам в освіті, дуже влучно і вчасно згадав велику мудрість, колись сформульовану Бісмарком: «війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі…».
Ми віримо в те, що Україна може стати лідером з розвитку людського капіталу в світі. Саме створення Нової Школи може стати точкою відліку народження і розвитку «українського дива» - створення і розвитку країни, яка пропонує найкращі умови для самореалізації людей.

Friday 18 December 2015




Advise and advice


Aside from the two words being pronounced differently (the s in advise sounds like a z), advise is a verb while advice is a noun. Advice is what you give (whether or not the recipient is interested in that gift is a different issue altogether) when you advise someone.

So "Thank you for the advise" is incorrect, while "I advise you not to bore me with your advice in the future" is correct if pretentious.

If you run into trouble, just say each word out loud and you'll instantly know which makes sense; there's no way you'd ever say "I advice you to..."

Досвід Польщі увійде до закону про середню освіту

Заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей повідомив, що Міносвіти вивчає та запозичує польський досвід у реформуванні української середньої освіти. Про це він сказав під час круглого столу, присвяченого підсумкам спільного проекту МОН України, Міністерства національної освіти Польщі та Міністерства закордонних справ Польщі «Підтримка реформи освіти в Україні».

Зокрема, заступник міністра підкреслив актуальність реалізації проекту «Підтримка реформи освіти в Україні».

За його словами, наразі МОН України працює над законом «Про загальну середню освіту», де більшість питань були вивчені та запозичені з польського досвіду, зокрема, у загальній середній освіті.

«До того ж, міністерством було прийнято положення про конкурс підручників, який зроблений саме на польському досвіді»,- повідомив Хобзей.

Він також повідомив, що під час візиту міністра національної освіти Республіки Польща Йоанни Клюзік-Ростковської до України між МОН та польською стороною була домовленість про співпрацю за трьома напрямками.

Перший – українська сторона і надалі створюватиме умови для навчання польської меншини в Україні, зі свого боку – польська сторона створюватиме належні умови для українських меншин у Польщі.

Другий напрямок пов’язаний з побудовою нової української школи.

«Ми говорили про рамкові програми, спільні семінари із залученням польських експертів щодо використання досвіду в нових програмах, які мають орієнтуватися саме на результати учнів», - наголосив Павло Хобзей.

Третій напрямок співпраці пов’язаний із сектором професійної освіти, а також спільних польсько-українських семінарів стосовно поступового впровадження підручників для професійної освіти.
За словами представника департаменту стратегії та міжнародної співпраці Міністерства національної освіти Польщі Магдалени Будкус, Центр розвитку освіти у Польщі реалізовував багато проектів, зокрема, навчальні семінарами для вчителів та директорів шкіл з підвищення кваліфікації вчителів та розвитку навчального підприємництва.

Вона повідомила, що проект «Підтримка реформи освіти в Україні» дозволив фахівцям, які займаються створенням і формуванням освітньої політики, обмінятися досвідом.

«Я вважаю, що це лише початок довготривалої співпраці між Польщею та Україною», - зауважила Будкус. Також вона додала, що польська сторона готова надавати підтримку та консультації з будь-якого питання.

Під час круглого столу розглянуто питання децентралізації та фінансування освіти, стандарти для загальної середньої освіти, педагогічний нагляд та шкільний розвиток, рекомендації щодо зовнішнього незалежного оцінювання.

Tuesday 8 December 2015

Цінні навички для сучасних дітей


На жаль, шкільна система багато в чому ґрунтується на вірі в те, що світ, який її оточує, кардинально не змінюється, у ньому відбуваються лише незначні зміни певних переваг. Найчастіше школа забезпечує комплексом навичок, призначених для оволодіння найбільш затребуваними спеціальностями не так майбутніх, скільки минулих років.



У певному сенсі це виправдано, враховуючи те, що ніхто не може знати, яким насправді буде життя років через 20–30. Пригадайте 1980-і роки, коли персональні комп'ютери були ще досить «молодими», коли факси були передовою технологією зв'язку і коли про високошвидкісний Інтернет можна було лише мріяти.

Ми тоді й уявити не могли, що нас очікує за кілька десятиліть. Більше того, ми, як і раніше, цього не знаємо. І не дізнаємось, бо не вміємо передбачати майбутнє. Отже, виховувати й навчати наших дітей, ґрунтуючись на якихось ідеях про майбутнє, не зовсім правильно.

Як же тоді готувати дочок і синів до такого непередбачуваного світу? Просто треба вчити їх адаптуватись до будь-якої ситуації, справлятись зі змінами, бути готовими до всього, а не до чогось конкретного. Це вимагає зовсім іншого підходу до освіти наших дітей і означає, що треба відмовитись від старих стереотипів і винаходити щось нове.

Треба вчити дітей удома, у сім'ї, викладаючи їм предмети, відмінні від шкільних. Треба вчити їх здобувати знання самостійно, а не годувати ними з ложечки.

Так, для батьків це складний виклик, і більшість з тих, хто експериментує з позашкільною освітою, визнають, що в них немає відповідей на всі запитання, пов'язані з такого роду навчанням. До того ж не існує «ідеальних прийомів». Але ж ми теж учимось разом з нашими дітьми, і наше незнання може бути хорошою можливістю випробовувати, знаходити, відкривати, не спираючись на найпоширеніші методи, які, можливо, і не є для нас оптимальними.

І взагалі, самі методи інколи менш важливі, ніж ідеї. Якщо у вас є цікаві ідеї, для їх утілення ви можете придумати необмежену кількість методів, тому чужі методи можуть мати характер, надмірно обмежуючий вас.

Замість цього давайте розглянемо набір основних навичок, якими діти повинні оволодіти, щоби краще підготуватись до будь-якої ситуації в майбутньому. Ці навички засновані на розумінні того, що світ, в якому ми вчимося, працюємо й живемо, ніколи не стоїть на місці й безперервно змінюється.

1. Уміння ставити запитання. Найбільше ми хочемо від наших дітей як учнів, щоб вони могливчитись самостійно – самі оволодівали певною системою знань. Адже якщо вони набудуть відповідні навички, у нас не буде потреби постійно вчити їх, оскільки все те, що їм належить вивчити в майбутньому, вони зможуть засвоювати самостійно. І перший крок у процесі самонавчання – це вміння ставити запитання. На щастя, діти роблять це природним чином, нам лише треба заохочувати їх. Звісно, тут важливий і власний (батьківський) приклад. Коли ви й ваша дитина зіштовхуєтеся з чимось для себе новим, ставте запитання, а також з'ясовуйте можливі варіанти відповідей. Робіть це неодмінно разом. Коли дитина ставить запитання, нагороджуйте її, а не карайте (ви, напевно, здивуєтесь, дізнавшись, як багато дорослих не люблять дитячих запитань).

2. Навички вирішення проблем. Якщо дитина може вирішувати проблеми, вона впорається з будь-яким завданням. Нова навичка, нове середовище, нова потреба, нова вимога – усе це просто завдання, які потребують вирішення. Навчіть дитину цього, демонструючи прості підходи, а потім дозвольте впоратися з кількома завданнями самостійно. Не розв'язуйте всі її проблеми – нехай дитина подумає й поекспериментує з різними варіантами вирішення. Похваліть її за докладені зусилля. Поступово ваша дитина буде розвивати впевненість у своїх здібностях вирішувати проблеми, і в результаті для неї не залишиться нічого неможливого.

3. Вибір і виконання проектів. Для дітей не повинно бути нездійсненних проектів просто тому, що вони повинні володіти великим досвідом їх виконання. Будь-яке завдання можна розцінювати як проект і ставитись до його виконання відповідним чином, проявляючи кмітливість і творчий підхід. Працюйте над проектами разом, нехай дитина бачить, як це робиться правильно, і поступово домагайтесь того, щоби з часом дитина виконувала все більшу й більшу частину роботи сама. Коли вона набуде впевненість, нехай вибирає й виконує проекти самостійно. Незабаром усе її навчання перетвориться на серію захоплюючих проектів.

4. Захопленість. Спонукальною мотивацією на навчання повинні бути не мета, недисципліна, не зовнішня мотивація, не винагорода... а захопленість, азарт до набуття знань. Коли дитина настільки схвильована завданням, що не може припинити думати про нього, вона цілком у нього занурюється і в більшості випадків виконує сумлінно, з любов'ю. Допомагайте дитині знайти для себе те, чим вона дійсно буде захоплена, – це передбачає заняття різними видами діяльності, вибір найбільш захоплюючих з них і допомогу дитині в отриманні реального задоволення від їх виконання. Не перешкоджайте інтересам дитини – заохочуйте їх. Не позбавляйте такі заняття задоволення – робіть їх плідними.

5. Самостійність. Дітей треба навчати самостійності. Поступово, звісно. Потроху привчайте їх самостійно справлятись з виконанням завдань. Навчайте їх цього й на своєму прикладі, спочатку допомагайте їм, потім почніть зменшувати свою участь і в результаті дозвольте їм здійснювати власні помилки. Розвивайте в дітей упевненість у собі, яка приходить разом з успішно виконаними завданнями, і дозволяйте їм самим справлятись зі своїми невдачами. Коли вони стануть самостійними, то зрозуміють, що їм не потрібен учитель, батько або керівник для того, щоб безперервно розповідати про те, що їм треба робити. Вони зможуть керувати собою й бути вільними, зможуть самостійно визначати напрямок свого розвитку.

6. Уміння отримувати задоволення самостійно. Багато хто з нас, батьків, надто опікує й контролює своїх дітей, що змушує їх покладатись на присутність батьків навіть для досягненнящастя. Коли дитина дорослішає, вона не знає, як їй стати щасливою. Вона тяжіє до протилежної статі або відчуває нагальну потребу в товаристві друзів. В іншому випадку починає отримувати задоволення від інших (другорядних) занять – походів у магазин, їжі, відеоігор, Інтернету. Але якщо вже з раннього віку дитина вчиться того, що може бути щаслива сама по собі, граючи, читаючи або фантазуючи на самоті, то набуває одну з найцінніших існуючих навичок. Надайте дітям особистий простір і час (наприклад, увечері) побути на самоті та привчайте їх до цього з раннього дитинства.

7. Співчуття, милосердя. Це одна з найбільш істотних навичок. Нам потрібне співчуття, щоб уміти добре взаємодіяти з іншими людьми, щоби піклуватися про інших людей і самим ставати щасливими, роблячи щасливими інших. Ключову роль у цьому відіграє батьківський приклад. Завжди проявляйте співчуття до вашої дитини й інших людей. Демонструйте його, питаючи дітей про те, що, на їхню думку, можуть відчувати інші люди, і висловлюючи вголос свою думку про це. При кожному зручному випадку розповідайте дітям про те, як полегшувати страждання інших людей, як зробити їх трохи щасливіше за допомогою прояву доброти і як це, у свою чергу, може зробити щасливішою саму дитину.

8. Терпимість, толерантність. Найчастіше ми ростемо в ізольованому середовищі, де люди в основному схожі один на одного (принаймні зовні), а коли вступаємо в контакти з тими, хто відрізняється від звичного нам образу, таке спілкування може викликати в нас почуття дискомфорту, шокувати або налякати. У дітей повинна бути можливість спілкуватися з різними людьми, з людьми різних рас, різного інтелектуального чи фізичного розвитку. Покажіть їм, що відрізнятись від інших – це не просто нормально, це цінується, адже різноманітність – це те, що робить життя таким прекрасним.

9. Уміння пристосовуватись до змін. Коли діти виростають, адаптивність стає однією з основних навичок, тому що світ постійно змінюється, і вміти приймати зміни, справлятись із ними та скеровувати їх – це велика конкурентна перевага. Якщо людина вміє адаптуватись до мінливих ситуації, це допомагає їй, особливо в порівнянні з тими людьми, хто чинить опір змінам і боїться їх, хто встановлює цілі та плани й намагається суворо дотримуватись їх, незважаючи на погіршення здоров'я та відсутність об'єктивних можливостей для їх реалізації. Така ригідність менш корисна в мінливому навколишньому середовищі, ніж гнучкість і вміння пристосовуватись. Дуже важливо у кожному зручному випадку демонструвати дітям приклад використання цієї навички. Пріоритетом повинна стати демонстрація дитині розуміння того, що зміни – це нормально, що ви можете адаптуватись до них, що можете знайти й використовувати появу нових можливостей, яких не було раніше.

Життя – це пригода, і вона іноді йде «неправильним» курсом, порушуючи будь-які наші плани, у ній відбувається щось зовсім інше, ніж те, чого ми від неї чекали. У цьому й полягає принадність життя.

Ми не можемо дати нашим дітям потрібний набір інформації, необхідної для тих унікальних особливостей кар'єри, яка їх чекає, адже ми не знаємо, що принесе із собою майбутнє. Але ми можемо підготувати їх в умінні адаптуватись до чого завгодно, вивчати що завгодно, вирішувати які завгодно проблеми, а в двадцять років подякувати нам за це.

Tuesday 1 December 2015

Як допомогти дітям зберігати позитивний настрій

Навряд чи для вас стане несподіванкою той факт, що в усіх нас є «внутрішній голос», з яким ми ведемо приватні бесіди. Дослідники в галузі нейронаук виявили, що наші «голоси» (тобто наші думки та роздуми) за природою своєю в деякій мірі схильні до негативу й у значно меншій мірі до позитиву. На жаль, внутрішні голоси дітей особливо негативні і, як правило, супроводжуються сумнівами, страхами й соромом.


Наприклад, одна дитина може замислитися: «Чи подобаюсь я Дімі? Звісно, ні. Я не такий розумний, як він». Інша дитина може подумати: «Я хотів би пограти із цими хлопцями. Але вони ніколи не приймають мене в команду. Я люблю реп, а вони слухають рок». Ці види негативних думок повторюються знову і знову... щодня.

Подумайте про те, скільки разів діти й підлітки чують слово «ні» або переживають негатив у сім'ях чи класі. Але ж вплив негативних емоцій схожий з пасивним палінням. Учені вважають, що негатив викликають певні стресові хімічні речовини, що синтезуються в головному мозку. У поєднанні із природним негативним внутрішнім голосом дитини вони можуть призвести до погіршення її психічного здоров'я.

Хоча негатив є складовою природи дитячого організму, батьки, наставники, тренери та вчителі можуть допомогти дитині змінити її фоновий емоційний стан у бік позитиву. Звертаючи увагу на те, як ми спілкуємось, і розуміючи, як необхідно розвивати позитивне мислення, ми здатні покращити емоційний баланс наших дітей.

Не забувайте мислити позитивно, казати «так» замість «ні». Людина стає більш щасливою в житті, якщо невпинно повторює «Так!».

Фахівці виявили, що негативні думки пов'язані з посиленням стресу і сприйняття себе як нещасної людини, а позитивні слова й думки – навпаки! Позитивні слова перетворюються на оптимізм, віру в себе й надію на майбутнє.

Що наука каже про негатив

Провідні вчені світу довели, що негативні думки, почуття та стрес пов'язані між собою. Наприклад, щоразу, коли ми вимовляємо слово «ні», наш мозок вивільняє гормони стресу й відповідні нейромедіатори, які привносять хаос у наше нормальне функціонування.

Тобто коли ми озвучуємо негативні думки про хворобу, страх, неспокої, несхвалення або просто кажемо «ні», вивільняються додаткові стресові хімічні сполуки. І цей процес не обмежується тільки нами. Аналогічним чином реагує й мозок людей, які чують наші слова, що породжують в них неспокій і дратівливість. У результаті довіра та співробітництво між людьми підриваються. І якщо ситуацію не виправити, негатив може зруйнувати сімейні відносини та завдати емоційної травми.

Сила позитиву

Провідні фахівці-психологи виявили, як саме позитивні думки впливають на мозок. Вони показали, як подолати наше тяжіння в бік негативу, домагаючись співвідношення позитивних і негативних думок 3:1. Більше того, вони стверджують, що коли ми досягаємо покращення балансу, наші особисті взаємини стають більш теплими й наповненими турботою, а ми самі – більш продуктивними в роботі. Виховуючи бажання прагнути до такого балансу в наших дітей, ми формуємо їх життєстійкість – потужну навичку для успішного життя.

То як ми можемо допомогти дітям досягти оптимального балансу між негативними й позитивними думками? Як ми можемо допомогти їм розвинути позитивне мислення?

Практики, які допомагають дітям мислити позитивно

Психологи радять три способи розвитку позитивного мислення в дітей.
  • Навчайте дітей цікаво проводити час. Коли людина проводить час з родиною та друзями й робить те, що любить, це допомагає їй поглиблювати взаємини. Навчайте дітей планувати свій день так, щоб вони мали можливість проводити час із вами або кимось близьким для них, щоб у результаті зробити щасливими і себе, й дорогих людей. У кінці дня дозвольте їм насолодитись позитивними враженнями, розмірковуючи про те, що за день сподобалось їм найбільше.
  • Переконуйте дітей, що вони чудові. Коли діти усвідомлюють, що вони найкращі для своїх улюблених батьків, їх упевненість у собі зростає. Ми допомагаємо дітям досягти цього, демонструючи непідробний інтерес до них і до того, якими людьми вони хочуть стати в майбутньому. Особливо допомагайте їм повернути позитивні думки й почуття в ті моменти, коли діти пишаються собою й переповнюються до себе обґрунтованою повагою. Розкажіть їм, що, на ваш погляд, гідне такої поваги і що, відповідно, притаманне їм і дарує вам радість бути батьками таких дітей. Ще один аспект розвитку – це становлення дитячої самосвідомості. Самосвідомість дозволяє дітям бачити себе унікально несхожими на інших людей. Поступово діти приходять до усвідомлення власних думок, почуттів, поглядів і відчуттів, що призводить до міцного емоційного здоров'я й позитивного світовідчуття.
  • Розвивайте почуття вдячності. Коли діти вчаться розпізнавати та цінувати хороші моменти, вони отримують задоволення й радість від життя і розвивають свій оптимізм. Існує кілька способів навчити дітей вдячності вдома і школі. Один з них – це допомогти їм зосередитись на теперішньому моменті й заохочувати їх уяву. У той момент, коли до дітей приходить натхнення висловити свою подяку вголос, вдячність стає ще більш потужним і дієвим інструментом позитивного світогляду.
Основні принципи спілкування, які живлять позитив
  • Зробіть паузу, заспокойтесь. Дорослі відіграють велику роль у тому, як діти сприймають і реагують на негатив. Дослідження показує, що якщо під час спілкування з дітьми ви уповільнюєте свою мову, ви тим самим сприяєте відновленню їхнього спокою, особливо в тих випадках, коли діти відчувають тривогу чи гнів. Крім цього некваплива мова поглиблює взаємозв'язок з людьми, дозволяючи їм краще розуміти один одного.
  • Думайте про те, що і як ви кажете. Кажіть «так», коли це тільки можливо. Якщо ви не можете сказати «так», перефразуйте свою відповідь таким чином, щоб розмова проходила в позитивному ключі. Наприклад, якщо Наталя просить дозволу погуляти на вулиці до трьох годин ночі, ви, імовірно, відчуваєте величезне бажання відповісти: «Звісно ж, ні!». Але замість поспішної (негативної) відповіді спробуйте поставити запитання, яке відкриє діалог на цю тему. Ви можете спитати в Наталі: «Якби ти була матір'ю, що могло би переконати тебе дозволити своїй доньці гуляти так пізно?». Згодом ви можете змінити або не змінити свою думку, але головне, що ви залучите її до конструктивної розмови, яка допоможе їй зрозуміти ваш процес прийняття рішень. І ви звільните мозок дівчинки і свій власний від необхідності синтезування гормонів стресу!
  • Використовуйте позитивні фрази та спокійний тон голосу. Крики та сварки стимулюють вироблення в головному мозку шкідливих хімічних речовин. Якщо ви відчуваєте розчарування у вашій дитині, зробіть глибокий вдих і постарайтесь розслабитися, перш ніж почнете розмову. Позитивний зоровий контакт і теплий тон вашого голосу посилають позитивні сигнали в мозок дитини. Пам'ятайте, що коли батьки розмовляють у присутності дітей, однаково важливі як слова, так і форма їх подачі.
​І, звісно, один з найкращих способів розвинути в дітей позитивне мислення – це власний приклад. Тому намагайтесь «бачити склянку наполовину повною». Шукайте яскраві сторони життя й використовуйте будь-які позитивні фрази, які тільки можете придумати! Ваші діти будуть робити те ж саме.